вторник, 21 февраля 2023 г.

МОВА - ЦЕ СЕРЦЕ НАРОДУ /МІЖНАРОДНИЙ ДЕНЬ РІДНОЇ МОВИ/

21 лютого відзначається Міжнародний день рідної мови. В Україні це свято існує з 2002 року.

Рідна мова є важливим елементом культурної та національної свідомості людини. Вона не просто засіб спілкування, а історія народу, його світогляд. Вона є найсильнішим інструментом збереження і розвитку нашого матеріального й духовного спадку. Наша  рідна мова – одна із найбагатших і наймелодійніших мов світу. Це мова великого народу, великої культури, нашої історії. Українською мовою надруковані невмирущі твори Коцюбинського і Шевченка, Франка і Лесі Українки, Нечуй-Левіцького і Коцюбинського.

В читальному залі бібліотеки - філії №2 була оформлена книжкова виставка-інсталяція  «Мова – це серце народу», та виложено слово «МОВА», інстальоване книгами українського письменника Тараса Шевченка.









 

суббота, 28 января 2023 г.

 

Крути- «Бій за майбутнє»


29 січня 1918 року відбулася надзвичайно трагічна подія в українській історії – бій під Крутами, який набув для нашого народу символічного значення, став легендою, прикладом героїзму і жертовності молодого покоління в боротьбі за незалежну Україну. Бій під Крутами – це і тріумф, і трагедія. У ньому переплітається і біль, і смуток, і гордість за молодих юнаків. 
 Бій під Крутами став одним із символів боротьби українського народу за свободу та незалежність і ознаменував відлік нового духовного злету нації. До Дня пам'яті героїв Крут в читальному залі  бібліотеки- філії №2  оформлена  книжкова виставка: Крути -" Бій за майбутнє".







пятница, 27 января 2023 г.

 

Злочин проти людства: Голокост у художній

літературі.


  27 січня у світі відзначається Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту із 2005 року коли була ухвалено відповідну резолюцію Генеральної Асамблеї ООН. У ній стверджувалося, що «Голокост, який привів до знищення однієї третини євреїв і незліченної кількості представників інших національностей, буде завжди слугувати всім людям пересторогою про небезпеки, які приховують у собі ненависть, фанатизм, расизм та упередження…». Україна приєдналася до цього документа у 2012 році і разом зі всім світом почала відзначати пам’ять про цю сумну подію.

Перед вами добірка книг про єврейську трагедію в часи Другої світової війни. У них описано найжахливіші сторінки історії 20 століття. Читати їх буде нелегко.

1. «Сховище. Щоденник у листах» Анни Франк



Анна Франк вела щоденник з 12 червня 1942 по 1 серпня 1944 року. Спочатку вона писала свої листи лише для самої себе. А навесні 1944 року почула по лондонському радіо виступ нідерландського міністра освіти у вигнанні, який говорив про те, що після війни необхідно буде зібрати й оприлюднити всі документальні матеріали про страждання нідерландського народу за часів німецької окупації. 

Як приклад таких матеріалів він серед іншого згадав і щоденники. Під впливом його виступу Анна Франк вирішила по закінченні війни видати книжку, за основу якої мав правити її щоденник.

2. Томас Кініллі «Список Шиндлера»


Оскар Шиндлер — мільйонер, успішний комерсант, запальний гравець, автогонщик, авантюрист, «справжній арієць» та… праведник світу, який урятував від смерті в газових камерах більше людей, ніж будь-хто за всю історію війни.

На початку Другої світової німецький промисловець Оскар Шиндлер відкрив у Кракові фабрику з виробництва емальованого посуду. Найдешевшою робочою силою були євреї з гетто.

Ті з них, кому пощастило потрапити до цієї фабрики, немов витягнули щасливий білет. Книга про страшну силу війни та непереможний людський дух, сильніший за неї. Це книга про людину, яка здійснила неможливе.

3. Джон Бойн «Хлопчик у смугастій піжамі»


Бруно – син коменданта концтабору. Шмуль – єврейський хлопчик, в’язень концтабору. Що може бути спільного між цими дітьми? Дружба.

Бруно випадково знаходить табір, за колючим дротом якого під відкритим сонцем у смугастій піжамі грається Шмуль. Після цього Бруно приходить до табору щодня. Він приносить другові їжу, щиро дивуючись, що то той не любить шоколад…Одного дня Бруно переодягається у смугасту піжаму, щоб допомогти Шмулеві знайти тата. Та чи вдасться це йому?

«Хлопчик у смугастій піжамі» – роман-притча про неможливо можливу дружбу, яка не знає обмежень чи заборон. Дорослі визначають, хто хороший, а хто поганий. Діти такими кліше не користуються.

Дехто вважає, що роман не надто реалістичний. Можливо. Але у цьому випадку значення має не реалізм, а мораль. Її автор заховав між рядками, але так, щоб кожен міг знайти те, що шукає.

4. Марта Холл Келлі "Бузкові дівчата"

Кароліна Феррідей працює у Французькому консульстві у Нью-Йорку. Але її життя кардинально змінюється, коли гітлерівська армія вторгається до Польщі у вересні 1939 року, а невдовзі у 1940 році окуповує Францію.

Польська дівчина Кася Кужмерик розуміє, що її безтурботна молодість закінчилася, коли, після окупації Польщі нацистами, починає виконувати доручення підпільного руху опору. У напруженій атмосфері один хибний крок може мати згубні наслідки.

Для амбітної молодої німецької лікарки Герти Оберхойзер оголошення про роботу у перевиховному жіночому таборі здається квитком у нові професійні сфери. Але вона опиняється в пастці нацистського концтабору і стає однією з лікарів-злочинців, що робили досліди над живими людьми.

5. Лариса Денисенко "Від загиблого діда до померлого відлуння

Кароліна Феррідей працює у Французькому консульстві у Нью-Йорку. Але її життя кардинально змінюється, коли гітлерівська армія вторгається до Польщі у вересні 1939 року, а невдовзі у 1940 році окуповує Францію.

Польська дівчина Кася Кужмерик розуміє, що її безтурботна молодість закінчилася, коли, після окупації Польщі нацистами, починає виконувати доручення підпільного руху опору. У напруженій атмосфері один хибний крок може мати згубні наслідки.

Для амбітної молодої німецької лікарки Герти Оберхойзер оголошення про роботу у перевиховному жіночому таборі здається квитком у нові професійні сфери. Але вона опиняється в пастці нацистського концтабору і стає однією з лікарів-злочинців, що робили досліди над живими людьми.



Донедавна Марта фон Вайхен пишалася своїм корінням: її предок поляг смертю хоробрих під час Другої світової війни й похований десь під Житомиром. Аж раптом дівчина дізнається, що вона - нащадок нациста, який доживав свій вік у божевільні, граючись у єврея. Відлуння минулого кличе її до України, поки майбутнє блукає вулицями Берліна.

6. Іцхокас Мерас "Нічия триває лише мить"

Друга світова війна. Вільнюське гетто. Шахова партія, яку не можна ні виграти, ні програти, бо на кону – життя дітей… Перед читачем розгортаються події понад сімдесятирічної давнини, які й понині не втратили своєї гостроти, – жоден не залишиться байдужим


суббота, 21 января 2023 г.

ВЕЛИКИЙ ДЕНЬ ЄДНАННЯ /ДО ДНЯ СОБОРНОСТІ /

 

День Соборності України, яке відзначають щороку 22 січня в день проголошення  Акту Злуки Української  Народної  Республіки  й Західноукраїнської  Народної  Республіки, що відбулося в 1919 році. Ідея соборності була й залишається базовою національною цінністю українців. А нині вона є передумовою успіху нашого спротиву зовнішній агресії.  Сьогодні соборність для України означає деокупацію всіх територій, захоплених ворогом, відновлення єдності з Донеччиною, Луганщиною та Кримом. Соборність передбачає не лише пам’ять про спільне минуле, а й потребує згуртованої співпраці заради майбутнього. Коли ми, люди з різних регіонів країни, разом працюємо, створюємо знакове й важливе, боремося з окупантами. З нагоди цієї дати в Світловодській  бібліотеці - філії  №2 відбулася презентація книжкової виставки  «Великий день єднання», а студентка Світловодського  ПФК ЦНТУ Басенко Ксенія презентувала патріотичну картину «Кохання переможе»,  яку вона розмалювала власноруч.



среда, 18 января 2023 г.

 Міжнародний день сніговика. 

Чи можна уявити зиму без сніговика? Звісно, ні! Це ж головний символ цієї пори року. Він настільки важливий для людей, що кожного року 18 січня в усьому світі святкують Міжнародний день сніговика. До свята ми підготували добірку цікавинок. Можливо Ви дізнаєтесь щось нове зі світу сніговиків. Приємного перегляду


 

Народознавча композиція "Нова радість стала...": українські традиції зимового циклу 

свят.


До уваги читачів, народознавча композиція, яка розкаже про традиції святкування зимових свят в українців.

четверг, 1 декабря 2022 г.

 Джерела мудрості Григорія Сковороди



Григорій Савич Сковорода народився 3 грудня 1722 року в сотенному містечку Чорнухи Лубенського полку, що нині на Полтавщині, у небагатій козацькій родині. Після здобуття початкової освіти в сільській школі, з 1734 року дванадцятирічний Григорій навчався у Києво-Могилянській академії. Його навчання в Академії, з перервами, тривало до 1753-го року. Її бібліотека стала для нього джерелом знань. У навчанні був перший, і всі найкращі похвали належали йому. Впродовж навчання в Академії вивчив латинську, грецьку, церковнослов'янську, польську, німецьку й інші мови, ознайомився з творами багатьох філософів та письменників, від античних до йому сучасних. 
У 1741 році Григорія Савича Сковороду запросили до Петербурга для співу в придворній капелі, звідки він повернувся у 1744-му році. Згодом, в 1745-1750 роках, Григорій Сковорода їде до Європи: спершу до Угорщини в складі царської місії під приводом Ф. Вишневського, далі - до Словаччини (Братислава) й Австрії (Відень). 
Після мандрівки вн повернувся в Україну, працював професором у Переяславі, в Харкові, приватно перекладав Плутарха, писав свої твори. Саме в цей час мислитель зустрічає одного з найвідданіших учнів, Михайла Ковалинського, який після смерті вчителя написав його біографію, докладну, грунтовну, на яку посилалися й посилаються всі дослідники творчості великого мудреця. Саме в листах до нього Григорій Савич висловлював найважливіші ідеї, що згодом ставали осново філософських трактатів.
Про стиль життя Григорія Савича Сковороди у харківський період його перший біограф пише: "Уставав дуже рано, їв раз на день, без м'яса і риби, був завжди веселий, сильний і рухливий, з усього задоволений, до всіх добрий, усім готовий послужити. Поважав і любив добрих людей без різниці їх стану, навідувався до хворих, розважав сумних, ділився останнім з тим, хто нічого не мав." ("Житіє Сковороди").


Під кінець70-х років XVIII ст., після різних конфліктів з владою, Григорій Сковорода обрав зовсім
 новий і незнаний до того стиль життя, а саме - мандрівку. І ця мандрівка тривала до самої смерті, майже тридцять років. Була вона повна пригод, оповита переказами й легендами. У ній ніколи не розлучався філософ із Біблією, сопілкою або флейтою і своїми писаннями. Слава про нього йшла всюди, і кожний, чи то пан, чи селянин хотів його побачити й почути. Тож аудиторія його була численна і різнорідна, і всі розуміли його - речника великої правди.


Слава про Григорія Савича Сковорду йшла так далеко, що про нього довідалась і цариця Катерина II, і забажала його побачити. Через свого поручника Потьомкіна вона послала Сковороді запрошення переселитись з України в Петербург. Посланець цариці застав Сковороду на краю дороги, де він відпочивав і грав на флейті, а недалеко нього паслась вівця того господаря, в якого філософ затримався.
Посланець передав йому запрошення цариці, але Сковорода просто й спокійно дивлячись в очі посланцеві, заявив: "Скажіть цариці, що я не покину України - мені дудка й вівця дорожчі царського вінця".

Помер Григорій Сковорода 9 листопада 1794 року. Існує легенда про те, що він відчув наближення смерті. Перебуваючи в гостях у свого друга, за столом мандрівник розповідав про цікавинки зі своїх мандрів, а потім встав і вийшов. Його довго не було, і господар дому вирушив на його пошуки. Знайшов він Сковороду під старою липою, де той палкою копав яму, яка нагадувала ту, що готують для покійників на кладовищах. Коли він сказав другові, що хоче бути тут похованим, той відповів, що про це рано говорити. Вони повернулися, мислитель пішов відпочивати і більше не вийшов. Його знайшли наступного дня перевдягненим та зі складеними на грудях руками.
Пам'ятник Григорію Савичу Сковороді в Києві розташований на Контрактовій площі в сквері навпроти будівлі Києво-Могилянської академії, в якій мандрівний філософ і поет провів як студент багато років.

Відомими й повчальними є афоризми Григорія Савича Сковороди:

З нагоди 299-ої річниці від Дня народження Григорія Савича Сковороди про пропонуємо нашим користувачам ознайомитись з легендами і переказами про видатного українського філософа і просвітителя:

1. За словами його сучасників, він завжди мав при собі Біблію, записники з творами та думками, а також сопілку (чи флейту). Мандруючи, він спинявся у добрих людей, які приймали його не за гроші, а для того, щоб послухати. Він розповідав про інші міста та країни, про слово Боже та про науку, а ще по-справжньому підказував та дава практичні поради для життя.
2. Слава про таку надзвичайну людину швидко розлетілася, тож мислителю були скрізь раді, його чекали. оскільки він мав знайомих в усіх куточках країни, вважається, що завдяки його впливові відбулося відкриття Харківського університету.
3. Щодо зустрічі Катерини II з філософом існує декілька переказів. В одному з них говориться про те, що цариці було цікаво з ним поговорити. Він з'явився до двору, але не вклонився цариці, на відміну від інших. Звичайно, що цим була виказана неповага, але н питання чому він так вчинив, мислитель сказав розумно, мовляв, якщо Ви хотіли мене побачити, то як же зможете роздивитися, якщо я зігнуся.
4. Ще за однією історією говориться, що Григорій Сковорода відпочивав обабіч дороги, поряд ходила вівця, коли до нього прийшли вісники від цариці і повідомили про те, що Катерина II хоче, аби він жив у Петербурзі. На це письменник відповів: "Мені дудка і вівця дорожці царського вінця".
5. Запрошували Григорія Сковороду і до церковної служби, але на це він коротко і ясно говорив: "Не хочу поповнювати ряди фарисеїв". От і все.
6. Всім відомо, що мислитель все життя був самотнім, але не всі знають, що він був закоханий і навіть хотів одружитися, але не зміг. Прагнення до свободи переважило, і він покинув наречену прямо на весіллі. Тож залишився самотнім.
7. Незважаючи на те, що з-під пера Г. Сковороди вийшли вірші, афоризми, байки, прозові, філософські твори, його творчість не була надрукована за життя, а його тексти поширювалися шляхом переписування вручну.

Великий, гордий мандрівник, філософ, письменник, музикант Григорій Савич Сковорода зробив значний внесок в українську культуру і назавжди залишиться в народній пам'яті. Також не забудеться його любов до свободи, викарбувана на могилі: "Світ ловив мене, та не спіймав..."
З нагоди 299-ої річниці від Дня народження Григорія Савича Сковороди про пропонуємо нашим користувачам ознайомитись з легендами і переказами про видатного українського філософа і просвітителя:

1. За словами його сучасників, він завжди мав при собі Біблію, записники з творами та думками, а також сопілку (чи флейту). Мандруючи, він спинявся у добрих людей, які приймали його не за гроші, а для того, щоб послухати. Він розповідав про інші міста та країни, про слово Боже та про науку, а ще по-справжньому підказував та дава практичні поради для життя.
2. Слава про таку надзвичайну людину швидко розлетілася, тож мислителю були скрізь раді, його чекали. оскільки він мав знайомих в усіх куточках країни, вважається, що завдяки його впливові відбулося відкриття Харківського університету.
3. Щодо зустрічі Катерини II з філософом існує декілька переказів. В одному з них говориться про те, що цариці було цікаво з ним поговорити. Він з'явився до двору, але не вклонився цариці, на відміну від інших. Звичайно, що цим була виказана неповага, але н питання чому він так вчинив, мислитель сказав розумно, мовляв, якщо Ви хотіли мене побачити, то як же зможете роздивитися, якщо я зігнуся.
4. Ще за однією історією говориться, що Григорій Сковорода відпочивав обабіч дороги, поряд ходила вівця, коли до нього прийшли вісники від цариці і повідомили про те, що Катерина II хоче, аби він жив у Петербурзі. На це письменник відповів: "Мені дудка і вівця дорожці царського вінця".
5. Запрошували Григорія Сковороду і до церковної служби, але на це він коротко і ясно говорив: "Не хочу поповнювати ряди фарисеїв". От і все.
6. Всім відомо, що мислитель все життя був самотнім, але не всі знають, що він був закоханий і навіть хотів одружитися, але не зміг. Прагнення до свободи переважило, і він покинув наречену прямо на весіллі. Тож залишився самотнім.
7. Незважаючи на те, що з-під пера Г. Сковороди вийшли вірші, афоризми, байки, прозові, філософські твори, його творчість не була надрукована за життя, а його тексти поширювалися шляхом переписування вручну.

Великий, гордий мандрівник, філософ, письменник, музикант Григорій Савич Сковорода зробив значний внесок в українську культуру і назавжди залишиться в народній пам'яті. Також не забудеться його любов до свободи, викарбувана на могилі: "Світ ловив мене, та не спіймав..."